неділя, 19 червня 2016 р.

"Лабораторія руху" -- дипломна робота Юлії Віль.


  Привіт!
  Фотограф Роман Тупись тут.
  Як і обіцяв, розповідь про ще одну цікаву виставу "Лабораторія руху". Це дипломна робота хореографа-постановника -- Віль Юлії. Юлія закінчує Факультет культури і мистецтв Кафедри режисури та хореографії Львівського національного університету ім. Івана Франка. Відбувалась вистава у Національному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької. Детальніше далі...
  Отож, продовжимо. 
 
Дана постановка не є простою, але насправді вона ілюструє наше із Вами життя, яке теж не є простим.
Ще трохи про те хто ж виконував ролі:
Моральна свобода -- Скиба Юлія;
Зона комфорту -- Веліляєва Айше;
Право особистості -- Погорєлова Катерина;
Соціопатія  -- Скорубська Христина.

  От і вже власне до самого дійства. Пуста сцена, мінімум декорацій і приглушене освітлення -- це має нас настроїти на сприйняття.

Кожен із людей має моральну свободу вчиняти так, як він вважає відповідно до власних орієнтирів.

  

Всі сповнені світла і тепла.


Людина є вільною.



 Та у прагненні до індивідуальності та творчого самовираження

 


свобода виражається по різному: як негативна та позитивна, відносна та потенційна...








От так і з'являються ситуації, із яких неможливо вирватись.


Буває і таке у житті, що  хтось живе у своєму світі, де все звичне і передбачуване.


Щоб розвиватись та самореалізуватись, потрібно вийти за межі свого світу, а це важко і приносить страждання.


От так ми рухаємось...









Людина не терпить психологічної незахищеності.


І коли опиняється поза зоною комфорту,  



то це стає для неї крахом.


Соціум утискає проявлення індивідуальності.



І коли ти хочеш бути не таким, як усі,



хочеш добитись свого,


то суспільство всіляко ставить перепони,


не дозволяючи тобі розвинутись.



Може здаватись, що все марно


і нічого не вийде...


Все важче і важче...



боротись із світом...



Одним вдається себе проявити,



 

а іншим ні...







І це все знову сприяє ізоляції....


Трапляється, що люди зовсім зачиняються та ізолюються від суспільства.



Їм комфортніше жити поза соціумом,


 аніж переживати падіння,


різні почуття,



вставати після невдач.



Їм так краще...


Але це тільки їм так здається...


Насправді це все у нас в голові...


Наші боязні та страхи,


із якими ми мусимо боротись, щоб досягнути у житті того, чого хочемо.



Докладати зусиль.



Незважаючи на падіння...


...не можна закриватись у собі .


І божеволіти по своєму....



Та усі люди колись були дітьми -- щирими і безпосередніми. У дітей нема стереотипів та комплексів. Вони є такі, які є. Отож, і нам із Вами потрібно зберегти у собі того маленького хлопчика чи дівчинку, щоб залишатись такими, якими ми є, незалежно від світу навколо


У залі пролунали бурхливі оплески та крики браво!

І завіса опустилась.


Кожен зробив свої висновки, переглядаючи цю постановку. 
У кожного своє розуміння того, що відбувалось на сцені.
У даній статті та із допомогою фото Ваш фотограф висловив своє бачення.

Після закінчення вистави потрібно було вже йти... щоб переосмислити все побачене...

 Пройшовся через красиве фойє театру...



І захотілось мені зробити собі фото у великому дзеркалі ;)
От що вийшло.


У цьому зміст.. 
Потрібно реально дивитись на речі, а дзеркало допомагає нам бачити нас і наше життя так, як воно є, без усіляких прикрас.

І через красиві двері театру,


Ваш фотограф попрямував у цей сповнений пригод та викликів світ.


Щиро дякую Юлії Віль за незвичайну постановку. Вона змушує задуматись над тим, як ми живемо? що робимо?

Бажаю Юлії успіхів у творчості, нових креативних ідей та їх втілення на сцені. У Вас велике майбутнє -- підкорюйте цей Світ і покажіть, що все можливо досягти, якщо цього дуже хочеш!

А я кажу Вам до побачення! 
Досягайте і Ви своєї мети!
Зустрінемось вже незабаром у новому цікавому дописі.

З повагою, Ваш фотограф Роман Тупись
----------------------------------------
Пишіть мені:

Немає коментарів: