Цікавий блог про фотографію, життя та все навкруги: Сент-Міклош -- забута перлина Закарпаття.

Привіт! Фотограф Роман тут як тут ;)

Нарешті з'явився час написати трішки про літо і про місця, які мені вдалось відвідати. Сьогоднішня стаття буде про чудову перлину Закарпаття -- замок Сент-Міклош. Детальніше далі...

Ваш автор вже досить давно збирався відвідати цей замок (ще від цієї весни), та все ніяк не складалось. А ж тут нарешті випала нагода ;) То ж я нею скористався.

Замок знаходиться у смт. Чинадієво, що відносно недалеко залізничної станції "Карпати", де розташований палац Шенборна.

Добиратись можна поїздами на Ужгород, що проїжджають ст. "Карпати", а також зі Львова електричкою Львів -- Мукачево, що відправляється о 7:10 із Головного вокзалу м. Львова. Ним Ви теж їдете до ст. "Карпати". Рекомендую спершу відвідати палац Шенборна, і лише тоді вирушати до замку. У палаці Шенборна вже бував цієї весни (не дуже повезло із погодою -- було хмарно і падав дощик), але цього разу скористався гарною погодою та приїхав із самого раненька, щоб нарешті сфотографувати палац у променях сонечка, що сходить. Мені це вдалось нарешті ;) Що ж вийшло у мене -- розкажу у одному із наступних дописів...
Але я щось відволікся ;) Вернемось до замку Сент-Міклош.

Вийшовши із станції переходите дорогу і йдете вперед по трасі (якщо Ви відвідали палац, то йдете по тій же стороні що і вхід у парк палацу) , там Ви пройдете повз церкву і дійдете до повороту на право, де знаходиться невеликий "супермаркет". Ось там Ви чекаєте на автобус :)

Розклад автобуса до санаторію мені вдалось переписати, коли вже добирався із Чинадієво до "Карпат" Ось він.

Також не обов'язково чекати саме цей автобус під час добирання до замку, бо можна сісти і на інші, які їдуть через Чинадієво, але ОБОВ'ЯЗКОВО уточніть у водія, чи їде він через саме Чинадієво, а то можете потрапити у халепу -- автобус поїде об'їздом

Хоча, є ще один варіант -- можете не чекати ніякого автобуса, а пройтись пішки декілька км (близько 5 км) :)

Неважливо яким способом Ви обрали добиратись до замку, пройти або проїхати Вам потрібно буде практично до центру селища, навпроти зупинки є фонтан і декілька великих будинків (спадок радянської епохи), у одному із яких знаходиться Пошта. Переходите дорогу і трішки вертаєтесь назад.
Проходите повз колоритний магазин "БАХУС" ;)

Несподівано ловиш себе на думці: "А де ж той замок?". Бо очікую, що його має бути видно здалека, великий та могутній... А виявляється він заховався між будинками :) Вхід на територію замку знаходиться за великими воротами.
Навіть, увійшовши на територію, все ще є певні сумніви: "А туди потрапив чи ні?".

Ось так виглядає замок, коли тільки заходиш на подвір'я ;)

Лише обійшовши його навкруги -- нарешті розумієш, що не помилився.
І з певного ракурсу, ставши на деяке підвищення -- отримав кадр (фото заголовку)

При вході ласкаво зустрів теперішній господар замку -- мукачівський художник Йожеф Бартош, який орендував замок у держави на 49 років, щоб зберегти та відновити його для нащадків. (вибачте, фото нема :) )

Назбиралось трішки людей -- і нарешті розпочалась екскурсія, яку нам дуже цікаво провела дівчина Рафаелла.

Масивні дерев'яні двері із кованими елементами відчинились, щоб ми змогли відчути епоху середньовіччя. На вулиці було спекотно, а от переступивши поріг замку, відчули приємну прохолоду.

Перша згадка про замок датується 1450 роком: тоді барон Імре Перені отримав дозвіл на зведення фортеці - See more at: http://kpi.ua/sent-miklosh#sthash.ZZwvIdtt.dpuf

При вході нас зустріли грізні гармати та прапор із гербом.

Як дізнався -- це макети гармат, їх було виготовлено майстрами ливарного виробництва на Автозаводі "ЗАЗ".

У письмових джерелах село Чинадійово вперше згадується від 1214 р. як Сент-Міклош. Перша згадка про замок датується 1450 роком: тоді барон Імре Перені отримав дозвіл на зведення фортеці біля шляху Хуст – Ужгород для захисту подорожніх.

У першому залі, що зразу при вході, скульптура Ференца ІІ Ракоці, виконана мукачівським скульптором.

Також там є картина із зображенням Ілони Зріні, яка була частою гостею замку Сент-Міклош. Саме у цьому замку зародилось її велике кохання із графом Імре Текелі. Вони тут таємно зустрічались.

У стінах замку є багато потаємних ходів, які зазвичай маскувались картиною або шафою без стінки. На протилежному боці ходу знаходився охоронець із алебардою (велика двостороння сокира), який був готовий у будь-який момент вийти та захистити володаря замку. Одним із таких ходів нас провели :) Досить вузький, то ж можна зробити висновок, що люди колись були досить стрункі ;) І фото самого ходу, щоб Ви могли оцінити ;)

Потрапили ми у одну із кімнат замку, де зараз знаходиться експозиція картин та старожитностей.

А далі нам показали дещо цікаве.. Як ви думаєте, що ж це?! Це димохід спеціальної конструкції від величезної печі, що знаходилась у підвалі замку та опалювала його. Можна подумати, що цього замало, але у старі часи були інші критерії для температури всередині будівлі -- близько +14 градусів. Також люди носили інший одяг і були витриваліші, ніж ми із Вами. Для них ця температура була комфортною

Подивившись та послухавши про піч та димохід, наблизились до порталу (вхід), який повністю зберігся.

Пройшовши портал потрібно було піднятись старовинними сходами із тесаного каменю, які іще пам'ятають ті давні часи -- кроки Ілони Зріні та графа Імре Текелі.

Піднявшись сходами із каменю, потрапляємо у кімнату замку, де збереглось все із 15 століття.

Автентичною є і парусна стеля, яку Ви можете бачити.

На стінах у кімнатах замку багато картин не просто так, саме за допомогою художників стало можливим відновлення замку.

Художники малювали картини, продавали їх, а за виручені кошти проводили реставраційні роботи. Навіть зараз Ви можете якусь із картин собі придбати і допомогти відновленню ;)

Одна із зал прикрашена рогами та лицарськими обладунками, щоб Ви могли зануритись у стародавню епоху.

Ось тут у одному із залів можна побачити незрозумілий отвір у стіні. Виявилось, що це один із потаємних ходів (такі, про які Вам розказував на початку), який був замурований в часи радянської влади.

Коли прийшли радянські солдати, то тут у замку та біля нього влаштували казарми та склади зброї. Відповідно все нищилось та плюндрувалось.

Зал замку, у якому є певні елементи народного промислу.

А ось у цій кімнаті була спальня. Саме тут провели свою першу шлюбну ніч княгиня Ілона Зріні та її чоловік граф Імре Текелі.

Із спальні попрямували знову на перший поверх.

Проходили повз велике старезне дзеркало -- не втримався :)

На першому поверсі потрапляємо у зал із портретами власників.

Портрет князя Єжи Любомирського, написаний художником Йожефом Бартошем.

А ще, нам показали велику скриню, де зберігались гроші, коштовності та стратегічні харчі ;) Стратегічним було спеціально дуже засолене та дуже перчене в'ялене м'ясо, яке могло надзвичайно довгий час зберігатись та не псуватись. У нього є спеціальна місцева назва, але я просто не повторю її :) Краще відвідайте замок і послухайте екскурсовода ;) Скриня закривалась на величезний кований ключ. Отож, хто мав ключ від цієї скрині, той і був господарем у замку :)

У цьому залі відбуваються різноманітні мистецькі дійства -- концерти класичної музики, вечори поезій і т.д. А ще є книга відгуків -- написали і свій.

Заключним у нашій екскурсії є так званий Кельтський зал, який оформлений у кельтському стилі. Є також і відновлена капличка, але у ній заборонено фотографувати.